За наявністю закінчень прикметники поділяються на повні й короткі.
Прикметники, у яких є
закінчення, називаються повними: добрий,
вільна, славне, зелені, батькового, материна. Ці форми є звичайними для
сучасної української мови.
У народній творчості
та в поезії вживаються також нестягнені повні прикметники:
вірная (замість: вірна), вечірнюю (замість: вечірню), синєє (замість: синє),
молодії (замість: молоді). Наприклад: Любив козак три
дівчиноньки: чорнявую та білявую, третю руду та поганую. Нічка розсипала
зіроньки яснії (Нар. творчість).
Нестягнені повні форми трапляються також
у прислів’ях: Хата чужая як свекруха лихая.
Прикметники, у яких
немає закінчення, називаються короткими. Вони
можливі тільки в називному (знахідному) відмінку однини
чоловічого роду: славен, молод, повен.
У сучасній українській
мові без певного стилістичного забарвлення в ролі присудків вживаються лише
такі короткі прикметники (паралельно з повними формами): варт, винен, годен, згоден, здоров, ладен, ласкав, певен, повинен,
потрібен, рад.
Тільки коротку форму мають присвійні прикметники на -ів, -ин у називному (знахідному) відмінку
однини чоловічого роду (ч и й?): Іванів, братів, лікарів, материн, Ларисин,
Маріїн.
Паралельно вживаються
форми маків і маковий цвіт, але тільки королевий цвіт.
Інші короткі прикметники вживаються лише в народній творчості та в поезії:
Ой зійди, зійди, ясен місяцю (Нар. творчість). Шумить в кімнаті зелен гай (О.
Ющенко).