М.Костомаров мав феноменальну пам'ять.
Він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, але й цілі акти й документи. З пам'яті виголошував великі уривки Шевченкових поезій і вірші інших улюблених поетів, декламуючи часто Байрона, Шіллера, Гете та Максимовича. А найбільше подобалися йому українські думи: поет-учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, але й усі відомі їхні варіанти.
Перед смертю Г.Сковорода відвідав свого учня Ковалинського в селі Хотетово на Орловщині. В кінці серпня він вирушив звідти на батьківщину. Обіймаючи учня, Сковорода сказав:
— Можливо, я тебе більше не побачу. Вибач!
Дорогою потратив Сковорода в дощі і мусив затриматися в Курську. Нарешті він дістався до Іванівки, до поміщика Ковалевського, де якийсь час жив і раніше. Як оповідає легенда, був чудовий день. За обідом Сковорода був дуже веселий, розповідав про свої блукання і пригоди. Після обіду пішов у сад, де і знайшов його господар: Сковорода із заступом у руках рив яму під крислатою липою.
— Пора, друже, закінчити мандри, пора заспокоїтися, — сказав він. Проситиму в тебе останнє. Хай буде тут моя могила.
Сковорода зайшов у свою кімнату і більше не виходив. А наступного дня його знайшли вже мертвим.
Вмираючи, батько Т. Шевченка розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною проникливістю щодо майбутнього генія українського народу, свого сина:
— Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, — сказав батько. — Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо.
Хто не знає, яку важливу роль в перших роках інтелектуального і морального розвитку молодого Т. Шевченка зіграла його дружба із художником Іваном Сошенком! Вважається, що саме він познайомив ще нікому невідомого митця-кріпака з Є. Гребінкою, В. Григоровичем, О. Венеціановим, а через них — з К. Брюлловим, В. Жуковським. А з М.В. Гоголем поет не був знайомим. Такі загальновідомі висновки шевченкознавців.
Але ось, досліджуючи невідомі та маловідомі сторінки життя і творчості Т.Г.Шевченка та М.В. Гоголя, наш сучасник, український письменник Мечислав Гаско виявив переконливі докази протилежного — не Сошенко, а Гоголь, особисто знаючи Шевченка, ввів його в коло відомих художників та письменників. Не Сошенко, а Гоголь, ймовірно, є прототипом головного героя багато в чому автобіографічної повісті Шевченка «Художник». Висунув Гаско і цікаву гіпотезу про ймовірність знайомства Шевченка з Пушкіним і Лєрмонтовим, що раніше заперечувалося.
1. Вставав та лягав у визначену годину. Їв тільки вдома у призначену годину і ніколи ніде не хотів випити ні чаю, ні кави, бо то було не в призначену годину і не таке, як він звик, а значить, могло йому нашкодити.
2. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою. Дуже боявся застудитися і, навіть їдучи влітку на два тижні кудись, брав з собою пальто осіннє, кожуха і шапку.
3. Дуже категоричним був щодо правопису: "Писати треба так, як люди говорять!". Велику зненависть мав до "і" та до апострофа (писав сімя, а не - сім'я). Так само люто ненавидів "й" на кінці прикметників у місцевому відмінку і страшно обстоював за те, щоб писати - "на зелені траві", "у сиві шапці" і запевняв, що так говорить величезна частина України, бо він же багато років ходить до Михайлівського монастиря і там розмовляє з прочанками, опріче того, розмовляє з двірниками і з бабами, що носять молоко.
4. 1904-го року на ювілеї Нечуя-Левицького у "Континенталі", коли всі його вітали і виголошували промови, він о 10-ій вечора почав з усіма прощатися і пішов: "Уже десята година. Мені час спати, бо заслабну".
5. Іван Семенович нікого собі не вподобав. "Не знайшов собі до смаку, - казав він. - Я, бачте, вдався собі естет і кмітливий. То зараз і примічу в панні щось неестетичне, і вже вона не моя".
